Основними істотними передбачуваними факторами ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності підприємства є наступні фактори:
при цьому підприємство використовує загальноприйняті методи та заходи щодо управління такими ризиками.
Оскільки КП Аптека Ліки РОР займається підприємницькою діяльністю, то основними заходами є страхування підприємницьких ризиків, та контроль за ціновою політикою товариства:
Страхування підприємницьких ризиків являє собою відношення по захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, сформованих із страхових внесків, що сплачені ними, (страхових премій).
Розглянемо основні методи оптимізації (зниження) ризику. Так, виділяють три групи засобів подолання (зниження) ризику у менеджменті, а саме:
1) профілактика ризику;
2) зовнішнє страхування ризику;
3) внутрішнє страхування;
Існують дві основні форми зовнішнього страхування ризиків підприємства:
1. Обов'язкове страхування охоплює основні виробничі фонди торговельного підприємства. Основні виробничі фонди страхуються в обов'язковому порядку в межах їх балансової вартості. Максимальні розміри страхових тарифів і мінімальні розміри страхових сум для кожного об'єкту страхування визначаються з урахуванням рівня ризику і затверджуються урядом.
2. Добровільне страхування ризиків здійснюється страховими компаніями в широкому діапазоні.
Для підприємств доцільно проводити страхування:
o поза-обігових активів;
o реальних інвестицій;
o фінансових інвестицій;
o прибутку від виробничої та торговельної діяльності Форми внутрішнього страхування такі:
1. Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок "премії за ризик". Сутність в вимогах від контрагентів додаткового доходу по операціях з підвищеним ризиком. Цей додатковий доход повинен зростати пропорційно збільшенню рівня ризику по господарській операції. При цьому слід мати на увазі, що премія за ризик повинна зростати пропорційно збільшенню не загального рівня ризику, а тільки систематичного (ринкового). Оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з дією суб'єктивних факторів і може бути мінімізований самим торговельним підприємством.
2. Забезпечення компенсації можливих фінансових витрат за рахунок системи штрафних санкцій. Являє собою одну з найбільш розповсюджених форм внутрішнього страхування ризиків. Передбачає розрахунок і включення контрактів необхідних рівнів штрафів, пені та інших форм фінансових санкцій в разі невиконання чи порушення контрагентами своїх зобов'язань. Рівень штрафних санкцій повинен в повній мірі компенсувати фінансові втрати торговельного підприємства з недоотриманням доходів, інфляцією, зниженням майбутньої вартості грошей.
3. Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок резервування частини фінансових засобів дозволяє забезпечити внутрішнє страхування ризиків по тих операціях торговельного підприємства, по яких відшкодування негативних наслідків не може бути покладене на контрагентів.
Резервування фінансових ресурсів здійснюється в наступних формах:
o формування резервного (страхового) фонду підприємства - він утворюється у відповідності до вимог законодавства та статуту;
o формування цільових резервних фондів (наприклад, для страхування цільового ризику формується фонд уцінки товару);
o нерозподілений прибуток - його можна розглядати як резерв фінансових ресурсів, що використовується у випадках необхідності ліквідації негативних фінансових наслідків по окремих господарських операціях торговельного підприємства.
Найбільш небезпечні ризики страхуються з допомогою зовнішнього страхування. Страховий захист таких ризиків забезпечують спеціальні страхові компанії (страховини), котрі залучають сюди страхувальників і використовують їх для відшкодування спричинених їм збитків при виникненні обумовлених подій (обставин).
У принципі страхування відноситься до методу передачі ризику за допомогою висновку контракту, у ролі приймача ризику в даному випадку виступає страхування компанія. Крім цього, із усіх форм передачі ризику страхування найбільш близько відповідає ідеальним умовам, запропонованим до трансферу ризику. Однак з огляду на величезну роль, що грає страхування в сучасному бізнесі, даний вид трансферу виділяється в окремий метод мінімізації ризику.
Ресурси для покриття втрат підприємницькі фірми одержують від страхових організацій швидше, ніж із будь-якого іншого джерела, за винятком ресурсів усередині самого бізнесу. Слід зазначити, що даний метод мінімізації ризику має два обмеження:
1) у першу чергу - це ціна. Іноді премія, запитувана страховиком за прийняття на себе ризику, перевищує ту ціну, що принциповий страхувальник вважає розумною за трансфер даного ризику;
2) іншим обмеженням використання страхування є неможливість застрахувати деякі види ризиків, тому що вони не приймаються до страхування. Так, якщо імовірність настання ризикової події дуже велика, страхові фірми або не беруться страхувати даний вид ризику, або вводять непомірно високі платежі.
Ціна й обмеженість страхування прямо зв'язані між собою, тому що страхувальник приймає на себе той ризик, утрати від який він може оцінити.
В Україні поширене думка, що можна застрахувати все і від усього, але насправді це зовсім не так. Є ризики що страхуються, а є ризики, які не можна застрахувати в принципі. Так, не можна застрахувати корпорацію від не одержання надприбутку, а застрахувати можливі збитки від непередбачених перерв у виробництві, чи інших форс-мажорних обставин можливо.
Вид ризику, що страхується, характерний для таких надзвичайних ситуацій, коли існує статистична закономірність їх виникнення, тобто, визначена імовірність збитку. Відзначимо, що за допомогою страхування можна мінімізувати практично всі майнові, а також багато політичних, кредитних, комерційних і виробничих ризиків.
За кордоном у залежності від специфіки діяльності фірми можуть бути застраховані ризики не тільки прямого, але і непрямого збитку, такі, як: ризик помилки працівника фірми і шахрайства, ризик збитків від хвороби або смерті керівника, або провідного фахівця фірми; ризик розголошення комерційної таємниці тощо. В Україні страхування подібних ризиків поки розвинуто слабо.
Вирішивши звернутися в страхову компанію, підприємницька організація повинна мати на увазі, що кращий вид страхування - це не один страховий контракт "від усього", а комплексна система захисту організації.
Ця система залежить від специфіки роботи і спеціалізації підприємства, але загалом повинна виглядати в такий спосіб:
1) страхування майна і майнових цінностей, тобто будинків, споруд, устаткування, готової продукції на складах тощо від усіх можливих нещасних випадків, передбачених страховим договором;
2) страхування вантажопотоків, тобто усіх вантажів, що підприємство одержує та які відправляє;
3) страхування відповідальності, що містить у собі загальногромадянську відповідальність (ризик забруднення навколишнього середовища) і відповідальність роботодавця перед працівниками (ризик одержання працівником каліцтва при нещасливому випадку на виробництві);
4) страхування персоналу, тобто страхування компанією життя співробітників, страхування на випадок тимчасової непрацездатності або інвалідності.
Оскільки об'єктом страхування можуть стати майно підприємця, його життя і здоров'я або відповідальність перед третіми особами, виділяються три галузі страхування: майнове, особисте і страхування відповідальності. Перші дві одержали свій розвиток давно, а третя є новими для України, однак вітчизняні страхові компанії відносно швидко освоюють страхування нових для вітчизняних підприємців ризиків.
Визначаючи стратегію щодо страхових ризиків, підприємницька фірма повинна добре орієнтуватися на страховому ринку, обираючи найбільш адекватні для конкретної угоди умови страхування, що обмовляються в договорі страхування.
Договір страхування є угодою між страхувальником і страховиком, у силу якого страховик зобов'язується при настанні страхового випадку зробити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладений договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески у встановлені терміни. Договір страхування може містити й інші умови, обумовлені за згодою сторін, і повинен відповідати загальним умовам, запропонованим до угод цивільним законодавством України.
Для укладання договору страхування підприємницька фірма представляє страховій компанії письмову заяву встановленої форми. Договір набирає сили з моменту сплати першого страхового внеску. Факт укладання договору страхування задовольняється переданим страховиком страхувальнику страховим свідоцтвом; як правило, це страховий поліс або страховий сертифікат.
У страховому свідоцтві вказується:
o найменування документа;
o найменування, юридична адреса, банківські реквізити страхової компанії;
o найменування страхувальника і його адреса;
o об'єкт страхування;
o розмір страхової суми;
o страховий ризик;
o розмір страхового внеску, терміни і порядок його внесення;
o термін дії договору;
o порядок припинення і зміни договору;
o інші умови за згодою сторін, у тому числі доповнення до правил страхування або вилучення з них;
o підписи сторін. Страховик зобов'язаний:
1. У випадку проведення страхувальником заходів, що зменшили ризик настання страхового випадку і розмір можливого збитку застрахованому майну, або у випадку збільшення його дійсної вартості переукласти за заявою страхувальника договір страхування з урахуванням цих обставин.
2. При настанні страхового випадку зробити страхову виплату у встановлений договором термін. У тому випадку, якщо страхувальна виплата не зроблена у встановлений термін, страховик сплачує страхувальнику штраф у розмірі одного відсотка від суми страхової виплати за кожний день прострочення.
3. Відшкодувати витрати, зроблені страхувальником при страховому випадку, для запобігання або зменшення збитку застрахованому майну в тому випадку, якщо відшкодування передбачене правилами страхування. При цьому не підлягають відшкодуванню зазначені витрати в частині, що перевищує розмір заподіяного збитку.
4. Не розголошувати дані про страхувальника і його майновий стан. Страхувальник зобов'язаний:
o Вчасно вносити страхові внески.
o При укладанні договору страхування повідомити страховику про усі відомі йому обставини, що мають значення для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені договори страхування, або такі, що наразі укладаються, стосовно даного об'єкта страхування.
o Приймати необхідні міри з метою запобігання і зменшення збитку застрахованому майну при страховому випадку і повідомити страхової компанії про настання страхового випадку в терміни, установлені договором страхування.
Крім перерахованих, договором страхування можуть бути передбачені й інші обов'язки як для страховика, так і для страхувальника.
При настанні страхового випадку страхова виплата здійснюється страховиком відповідно до договору страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акту (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком або уповноваженою нею особою, при необхідності страховик запитує дані, пов'язані зі страховим випадком, у правоохоронних органів, банків і інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також управі самостійно з'ясовувати причини й обставини настання страхового випадку.
Страхова компанія вправі не робити страхові виплати в наступних випадках:
o при навмисних діях страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку;
o при вчиненні страхувальником або особою, на користь якої укладений договір страхування, навмисного злочину, що знаходиться в прямому причинному зв'язку зі страховим випадком;
o при повідомленні страхувальником страховику свідомо помилкових даних про об'єкт страхування;
o при одержанні страхувальником відповідного відшкодування збитку по майновому страхуванню від особи, винної в заподіянні цього збитку.
Крім цього, умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови виплати страхової суми. Рішення про відмову в страховій виплаті приймається страховиком і повідомляється страхувальнику в письмовій формі з мотивованим обґрунтуванням причин відмови. При цьому відмова страхової компанії зробити страхову виплату може бути оскаржена страхувальником у суді.
Дія договору страхування припиняється в наступних випадках:
o при закінченні терміну дії;
o при виконанні страховиком зобов'язань перед страхувальником за договором у повному обсязі;
o при несплаті страхувальником страхових внесків у встановлені договором терміни;
o при ліквідації страхувальника;
o при ліквідації страховика в порядку, установленому законодавчими актами України;
o при прийнятті судом рішення про визнання договору страхування недійсним.
Договір страхування може бути припинений достроково за вимогою страхувальника або страховика в тому випадку, якщо це передбачено умовами договору страхування, або за згодою сторін.